Петренко А. Е. «Идентификация Петренко» (Генеалого-биографическое исследование). – К.: Профі. – 2012, с. 140-141.

   «… Вже пройшли проводи і на кладовищі нікого не було. Стояла спека, тому й птахи поховалися в очікуванні вечірньої прохолоди ...

   Тільки якийсь дідусь з маленьким хлопчиком начебто вийшли подихати свіжим повітрям. Адже дідусь вже старий та й з тростиною, тому не дуже він був схожий на чоловіка, який в спеку вийшов на прогулянку. Та було видно, що не дуже дідусю потрібна була така прогулянка, але ж з відносин цих двох чоловіків було зрозуміло, що вони – дід та онук, та ще й те, що хлопчик затяг дідуся на кладовищенську територію.

   Дід та його онук … і цим було все сказано.

   То ж кладовище було і новим, і старим водночас.

   Нове – тому що тут ховають і зараз. На кладовищі є могили, де ще не висохла земля, та багато вінків й квітів кажуть про недавні поховання.

   Та й старим можна було назвати кладовище, тому що подекуди виднілися старі могили, точніше те, що від них залишилося, і стояли як пам`ятники почорнілі від часу товстезні дубові хрести. Деякі з них нахилилися, а деякі стоять з давнини, струнко, як вартові, поставлені охороняти вічний спокій та нагадувати про чиєсь життя.

   Інколи могили виглядали настільки старими, що вже неможливо було й приблизно встановити дату поховання, та й старі люди вже мабуть не пам`ятали переказів про них.

 

   Відчувалося, що тут недавно було багато відвідувачів. Хтось приходив поминати померлих родичів, хтось – друзів, колег чи знайомих ...

   На кладовищі залишилося багато квітів, що мабуть й привернуло увагу хлопчика, тому й захотів він там побігати.

   Так в житті, що тема кладовищ не дуже цікава для літніх людей, тому вони й обминають цю територію, як завжди, мовчки, але ж дитяче сприйняття інакше. Які думки з`являються у дітей, коли вони знаходяться на кладовищі, дід вже не пам`ятав, хоча теж колись був малим.

   – Ось ця могилка поросла різнотраво та бузком, бо не відвідує ніхто поховану тут людину, – казав онук діду.

   – Колись жила вона в родині, а зараз може вже нема кому її провідувати чи вже здоров`я нема у літніх родичів…, – не відставав онук від діда.

   Ніхто не опікувався цією могилкою, тому й виглядала вона такою занедбаною, як смітник.

   Малеча не угамовувався. Запитання діду йшли й надходили … запитання … багато запитань …

   Інколи малий набридав, але ж потім запитання казалися діду розумними й дуже розумними, тому він терпляче на все відповідав, бо вони були дід і онук. І дід думав про те, що онук з часом стане дорослим, а якою людиною він виросте, у великій мірі залежить від нього, діда.

   – А ось і ця стара могилка ... Ми вже колись були біля неї ... І нема тут квітів, але ж відчувається, що за нею наглядають, – сказав малий, підійшовши до дуже старого надгробку. Довго мовчки стояв, роздивляючись старе поховання, потім пильно поглянув на діда ...

   І не знав малий, що коли дід інколи проходить біля кладовища, то не минає цієї могили, і ніхто крім нього у цілому світі не відчуває, хто похованій тут ...

   Невідомо чому, але ж у старого останнім часом з`явилася впевненість, що й після нього буде кому опікуватися старою могилою ...

   Онук вже побіг далі, а дід все ще думав про те, що колись він сам був онуком і у нього, як і у всіх, теж був дід …».

 



Copyright © 2019 "Identification of Petrenko." Prologue. All Rights Reserved.